Кам'янець-Подільський — місто обласного підпорядкування в Україні, центр Кам'янець-Подільського району Хмельницької області. Колишня назва - Кам'янець.

За археологічними джерелами, виникнення Кам'янця датується кінцем XII століття — початком XIII століття. Саме цій версії віддають перевагу сучасні дослідники з поміж чотирьох гіпотез про заснування Кам'янця-Подільського. Місто було у складі Київської Русі, в XIII–XIV столітті — Галицько-Волинського князівства, потім було захоплене монголо-татарами. У першій половині XIV століття місто стало центром Подільського князівства на чолі з князями Коріятовичами. З другої половини XIV століття - у складі Литовсько-Руської держави; з 1430 — Польщі, з 1463 року – центр Подільського воєводства, перетворено у фортецю. У середньовіччя Кам'янець був ремеслово-торговельним центром, за розвитком не поступався таким містам, як Львів і Київ. В 1672 році захоплений Туреччиною, в 1699 році повернений до Польщі. В 1793 році, після третього поділу Польщі, разом з усією правобережною Україною відійшов до Російської імперії (1795 — 1797 роках — центр Подільського намісництва, у 1797—1917 роках — Подільської губернії). 14 березня 1914 року перший потяг прибув на станцію Кам’янець-Подільський. В 1918—1921 роках — головний центр формування військ Української Народної Республіки, 1919-03-22 — 1919-11-1920 - столиця Української Народної Республіки За радянської влади — велике промислове місто. У 1937—1941 роках — центр Кам'янець-Подільської області. З 1991 р. — у складі незалежної України.

 

Кам'яне́ць-Поді́льська фортеця

• Фортеця в місті Кам'янець-Подільський складається з двох частин: 
• Старої фортеці (Старого замку), що захищала підхід до перешийку між півостровом, на якому розміщувалася найдавніша частина Кам'янця-Подільського — Старе місто, та «материком»;
• Нової фортеці (Нового замку), яка прикривала Стару фортецю з боку поля.
• Довгий час вважалося, що Стару фортецю збудовано в другій половині 14 століття. Адже першу в історії згадку про Кам'янецький замок маємо в грамоті від 7(15) січня 1374 року литовсько-руського князя Юрія Коріатовича, де цей князь за згодою свого брата Олександра Коріатовича надає кам'янчанам право на кшталт магдебурзького та прямо зазначає, що грамота дається «на замку» в Кам'янці. Цю позицію щодо литовських першопочатків замку, зафіксовану в популярних монографіях Євтима Сіцінського (1895), Олександра Прусевича (1915), повторили й радянські дослідники Петро Юрченко (1950), Тетяна Будянська (1961).
• Комплексні архітектурні дослідження Євгенії Пламеницької та Анатолія Тюпича у 1964—1982 роках, дослідження археологів на чолі з Іоном Винокуром у 1964—1969 роках дозволили значно поглибити історію кам'янецької фортеці та датувати її першопочатки 11—12 століттями (в обережніших версіях — кінцем 12 століття).
• Якщо наявність давньоруського періоду в історії Кам'янецької фортеці не викликає сьогодні жодних заперечень у дослідників, то концепція Євгенії Пламеницької, яку нині розвиває та пропагує її донька Ольга Пламеницька, про дако-римські першопочатки замку, Замкового мосту та міста взагалі в 2—3 століттях наштовхнулася на досить сильну протидію істориків і археологів, зокрема Іона Винокура, Миколи Петрова.
• Найважливішими документами, які дозволяють досить рельєфно уявити, яким був замок у 15-16 століттях, є два його описи — 1494 року, коли замок передавали новому старості, та 1544 року, коли белзький каштелян Войцех Старжеховський перевіряв роботи, які виконав у замку військовий інженер і архітектор Іов Претвич. Ці надзвичайно важливі документи виявив Олександр Яблоновський і оприлюднив 1880 року перший опис, а 1882 року і другий.
• Замок має солідну будівельну історію. Навіть без дискусійного дако-римського періоду набігає, згідно з викладками Євгенії Пламеницької, аж 14 будівельних періодів (від 11 століття до початку 19 століття). Але, якщо говорити про час, коли замок набув вигляду, близького до звичного нам нині, то це середина 16 століття. Саме величезна робота, виконана під керівництвом Іова Претвича, надала замку того вигляду, якого він, попри всі перипетії, не загубив упродовж майже півтисячоліття. Саме опис 1544 року фіксує це вдало віднайдене обличчя замку — зрілої фортифікаційної одиниці.

• Ось таким і бачать його сучасники.

< Попередня		Наступна >